Групова виставка у галереї «Артсвіт»: «Земля під нігтями нагадує мені запечену кров»

Хочемо нагадати нашим читачам про те, що у галереї «Артсвіт» зараз триває групова виставка шести українських художниць під декілька затягнутою, але вельми пафосною назвою «Земля під нігтями нагадує мені запечену кров». Ця групова виставка об’єднує твори Kinder Album, Анни Звягінцевої, Ольги Кузюри, Дар’ї Молокоєдової, Маргарити Половінко та Даші Чечушкової. Групова виставка була організована галереєю «Артсвіт» за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну» (ФПСУ), кураторка виставки — Аля Сєгал, інформаційний партнер – наш блог дизайну і архітектури IZBA. Групова виставка відкрилася п’ятого липня цього року за адресою м. Дніпро, Крутогірний узвіз, 21-а. Втім, проектом передбачена не лише групова виставка, а й ціла низка інших публічних подій, у тому числі перформанс Ольги Марусин і лекції Катерини Яковленко та Ольги Балашової. Ну, а тепер – декілька слів про те, чому ця групова виставка носить саме таку назву.

Групова виставка у галереї «Артсвіт»

Впродовж усіх двух з половиною років війни лінія фронту залишається дуже нестабільною – через деякі міста вона вже проходила кілька разів (до речі, тиждень тому це, нарешті, торкнулося й деяких населених пунктів на території агресора – прим. ред.).   Земля, чий образ в багатьох культурах є символом матері, з якої народжується життя, врешті приймає в свій ґрунт і тіла вбитих людей. З чорнозему не лише проростає пшениця — якщо прислухатися, ми почуємо, як крізь шари землі до нас промовляють історії.

Чи готові ми слухати історії мертвих? Чи готові ми почути історії живих? Сьогодні українці та українки збирають докази російської агресії: фотофіксація, документальні репортажі, уламки ракет та цеглини розбитих будинків. Але збирають вони і свідчення людей. Історії нашого горя і нашої сили також є доказом цієї війни, та вони містять в собі набагато більше, аніж суху документацію.

Групова виставка «Земля під нігтями нагадує мені запечену кров» об’єднує багато таких історій та свідчень – всі мисткині, які беруть в ній участь, починали в рамках проєкту «Secondary Archive», представленого ще на початку року в тій же галереї «Артсвіт». Проект цей починався як спроба зафіксувати пряму мову мисткинь, коли їхня роль у мистецькому середовищі все ще крихка.

Коли чоловіки починають війни, голоси жінок можуть ставати тихішими – як казали колись, «коли говорять гармати, музи мовчать». Але, як ми вже неодноразово зазначали, два з половиною роки війни, у стані якої зараз знаходиться Україна, повність спростували цю парадигму.

Громадська організація «Північна культурна столиця» зібрала свідчення жінок, які пережили окупацію Чернігівщини. В діалозі з цими історіями створена робота Ольги Кузюри, сім’я якої також походить з цього регіону. Kinder Album представила серію робіт, натхненних некрологами та історіями пам’яті з деокупованої Харківщини, зібраними проєктом Меморіал. Дар’я Молокоєдова у своїй роботі працює з образом власного дому дитинства, який залишається недоступним у прифронтовому Краматорську. Маргарита Половінко, волонтерка-парамедикиня, власною кров’ю змальовує пейзажі — подекуди абстрактні, подекуди — із впізнаваними краєвидами її рідного Кривого Рогу.

З ними римується панорама Чорного моря Даші Чечушкової, що її художниця закарбувала після підриву росіянами дамби Каховського водосховища. Врешті, цей діалог виходить за межі сьогоднішньої війни в Україні. Анна Звягінцева звертається до почутої у дитинстві поради завжди мати при собі солодощі.

«Я пораюся в маминому саду: допомагаю їй зі старими гілками вишень. Де нема цвіту та бруньок — ріж. Раніше мені боляче було навіть дивитися, як хтось підстригає дерева. Я йду в теплицю і пальцями висмикую траву поміж розсади. Під нігтями залишається земля. Я дивлюся на свої долоні і точно знаю, що вони вимазані ґрунтом. Та мої очі бачать запечену кров. Я згадую «першу» грозу. Скільки нового «першого» відбулося з початку повномасштабної війни? Я дивилася у вікно і бачила травневу блискавку. Я знала, що за нею послідує грім. Проте вуха мої чули вибух», — каже Аля Сєгал, кураторка виставки.

Тож ласкаво просимо усіх зацікавлених осіб відвідати виставку. Групова виставка «Земля під нігтями нагадує мені запечену кров» триватиме до п’ятого жовтня за вказаною вище адресою. Вхід вільний — через скляні двері з боку Успенської площі.